Життя триває/ Автор: Наталія Криворучко


Подорожі та поїздки бувають різними. Так сталося, що в червні цього року мені та моєму колезі випала нагода поїхати до міста Волноваха Донецької області. «Гучну» славу цьому населеному пункту приніс обстріл рейсового пасажирського автобусу у 2015 році, внаслідок якого загинули 11 осіб. Тоді по всій Україні пройшли флеш-моби на підтримку Волновахи та його мешканців з традиційним виразом «I love Volnovaha». Їхали не без остраху, адже не дивлячись на те, що Волноваха на підконтрольній території України, бойові дії точаться за 11 кілометрів від неї.
Наша подорож припала на свято Трійці, тому людей у маршрутці їхало доволі багато — пасажири були з самого Маріуполя. Напруга не відчувалася, але було трошки моторошно проїжджати блок-пости українських військових — одразу розумієш, на скільки поїздка небезпечна та на скільки близько ти знаходишся від війни.
Не дивлячись на певні побоювання, дорога пройшла тихо, спокійно та мирно. І, ось, в’їзд до Волновахи. Перше, що кидається у вічі — це велика кількість зелених дерев, місто просто потопає у кленах, дубах та каштанах. Дорога до автовокзалу пролягала біля місцевої церкви і, оскільки, була вранішня година, нам вдалося побачити святкову ходу вірян на честь Трійці. Це нас вразило: військові української армії та місцеві жителі шли разом та несли букетики польових квітів та трав на освяту на службі Божій.
Коли ми вийшли з маршрутки, то не гаячи часу, пішли вивчати містечко та його краєвиди. Особисто для себе я назавжди назвала Волноваху містом півоній. Ці квіти росли повсюди — біля приватних будинків, у дворах багатоповерхівок, на клумбах та біля різноманітних закладів. Білі, рожеві, червоні, бордові…Така краса не може не викликати захоплення.

Фото автора

Особливістю Волновахи, яка кидається у вічі, і яку не можна ігнорувати, це, беззаперечно, є присутність військових. Це не дивно, адже поблизу проводиться АТО. Також багато військової техніки, яка курсує містом. Проте, не дивлячись на це, життя у Волновасі — триває. Ми приїхали у неділю, тому побачили багато молодих родин, які гуляли центром міста, бабусь і дідусів, які привели на гойдалки у центральному парку своїх онуків, закоханих парочок, які сиділи у кафешках та невеличких ресторанчиках, чоловіків, які ловили рибу у ставку, що розташований у одному з районів.
Мимоволі ми й самі піддалися цьому настрою — не спішному, дуже провінційному та розміреному.. Десь на задній план відійшли робочі справи, по яким ми приїхали, тривога та острах… Хотілося просто продовжувати бродити цими вуличками, вдихати запах квітів, милуватися на охайні будиночки..
Поруч — війна, але це містечко продовжує жити, розвиватися, люди займаються буденними справами і сповнені буденними радощами… Це нас надихнуло та заставило замислитися і над своїми цінностями..
Ми звикли до яскравих вогнів та різноманіття розваг, а потрапляючи у такі міста як Волноваха, одразу почуваємося розгубленими — куди йти та чим займатися. Але наш досвід нам дуже допоміг — візит у прифронтове місто довів важливість та значущість родинних зв’язків, традиційних цінностей та надії на краще.

Фото автора

Зазначу, що візит до Волновахи ми здійснювали в рамках реалізації громадського проекту. Для його впровадження нам необхідно було зробити 40 фотографій цього населеного пункту та презентувати їх жителям Львова, передати їм настрой цього міста та його мешканців за допомогою застиглого кадру. Здавалося б — як можна зробити 40 фотографій в місті, у якому трішки більше 10000 населення, 2 центральні вулиці та війна під боком? Але нам вдалося!

Фото автора

Одним з моментів, який вразив, був місцевий краєзнавчий музей. Біля його входу, під відкритим небом, стояла невеличка експозиція кам’яних баб, які зазвичай прикрашали кургани. І, начебто, нічого особливого, але ці баби були дуже незвичними, а їх застиглі обличчя — нетиповими, майже інопланетні. Вразив великий парк із величезними соснами.. Запам’яталися оригінальні пам’ятники паровозу та «залізному коню»..
Ми пройшли пішки все місто, заглянули у кожний його куточок. І ми це містечко полюбили: за його світлий настрій, квітучість та мешканців. Таких маленьких містечок дуже багато по всій Україні, у кожного з них свій колорит та особливості. Тому, подорожуючи такими містечками, пізнаєш свою країну якнайкраще, адже бачиш її не у святковому вбранні розкручених туристичних центрів, а без прикрас… Але це не означає, що без принад.