Похід по Кіпру: відпочинок чи випробування?

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 19 хвилин

У категорії: Stories з Європи


Десять днів без інтернету й гаджетів. Десять днів сам на сам із собою. 120 кілометрів по дикій природі. Косулі, змії, ящірки, мурена. Гранати, апельсини, фініки, інжир. Чого ми тільки не бачили!

 

Павук і наплічник. Фото автора

Коли з наплічника сусідки Оксани випав за всіма підозрами тарантул, я усвідомила, що наш похід таки вдався, і навіть, якщо цей паук зараз комусь відкусить голову, це був останній день походу, і ми вже в місті, нам пощастило залишитися здоровими й неушкодженими протягом десяти днів.

Чого це я з кінця? Почну все таки спочатку.

На перший мій похід по Криму випало снігу по вуха і вдарило – 20, відтоді з походами якось не задалося. В останньому я відбилася від групи й заблукала в сосновій хащі, де гуляли кабани. Тому наївно було думати, що цього разу буде спокійний лайтовий відпочинок в горах з можливістю пізнати природу ближче.

Ще перед вильотом в аеропорту виявилося, що з нами не летить наш гід, бо взяв не свій паспорт, і друга спроба купити квиток і наздогнати нас вранці іншим рейсом виявилася невдалою. Дівчина, яка мала тільки показувати маршрут, бо рік тому ходила по ньому з друзями, “дуже зраділа”. Самій вести за собою 12 дорослих хлопчиків і дівчаток вона аж ніяк не планувала. Відтак, охочих відвідати кіпріотів нас зібралося тринадцятеро, але до фінішу в результаті дійде тільки одинадцять, але про це пізніше.

У Ларнаці літак приземлявся, наче хотів залишитися непоміченим. Обережно-обережно пролітав над морем, ледь не торкаючись води, де, здавалося, і відбудеться посадка. Острів світився.

В аеропорту нас зустріли хлопці у формі з автоматами. Охорона. Вони ще довго дивилися нам у слід, коли ми вийшли з наплічниками з головної зали й поплелися в сторону парку. Була дев’ята вечора, темно й ні душі.

Щоденник Яни з порадами

Перший день походу я прокинулася в Ларнаці недалеко від аеропорту. Ми поставили намети в парку з виглядом на озеро, де проживали фламінго. Люблю, коли прокинувшись з намету можна висунути голову, не вилазячи зі спальника, і спостерігати красиві ранки.
У цьому парку тусувалося багато бездомних котів. Виглядали вони на доглянутих, але нявкали, як дикі, здавалося, от-от і перейдуть на гавкіт. Кажуть, раніше на Кіпрі існувало повно зміїв. Щоб якось їх вивести, завезли котів. Відтоді зміїв стало менше, а коти залишилися. Коти нам ще не один раз зустрінуться на маршруті.

Зранку Настя – дівчина, яка показувала маршрут, і Вова – людина, яка визвалася допомагати Насті, пішли купувати газові балончики. Ми ж попрямували знову до аеропорту, звідки у нас мав бути трансфер.
Водій був корінним болгарином, але вже давно жив на Кіпрі. Він чудово говорив російською, тому із задоволенням розказував нам про цей острів.

Острів Кіпр. Фото автора

Політична ситуація на Кіпрі мені дещо нагадувала. 

Від античних часів Кіпром володіли і венеціанці, і британці, і греки. У поході, до речі, це помітно по всьому, що від них залишилося. У 1974 році турки здійснили державний переворот на Кіпрі й окупували 38 відсотків острова. Відтоді існує Турецька Республіка Північного Кіпру, куди в’їзд заборонений навіть грекам-кіпріотам, не кажучи вже про туристів. З розповідей на окупованій території процвітає казино й наркобізнес. 
Іншу частину острова, неокуповану, з 2004 року контролює Європейський Союз, а також на території Кіпру стоять британські колонії, начебто для підтримання миру між греками й турками. Одну з британських колоній ми бачили, під’їжджаючи по дорозі до підніжжя найвищої точки острова – Олімпа (1952 м). Від британців у кіпріотів залишився й лівосторонній рух, що незвично, як для наших водіїв, так і пішоходів. Доводилося спочатку дивитися вправо, аж тоді вліво. 
 Загалом, політичне становище у кіпріотів так собі. Хоч вони й звикли. 

Водопад Калідонія. Фото автора

 

Другий день походу я прокинулася десь між Олімбосом (Олімпом) і Троодосом, а точніше, біля водопаду Калідонія. Вночі було настільки холодно, що поспати практично не вдалося, а крім того, давило в обидва боки, бо спали на камінні. У поході мої ночі стали довшими, ніж дні, про що в місті можна тільки мріяти. Оскільки темніло о шостій, вечеряли ми приблизно о сьомій, і вже о 19.30-20.00 лягали спати. Ну хто як 🙂 Учора ми пройшли небагато, але побачили чудові осінні пейзажі. Переважно спускалися, тому сьогодні ще нічого не боліло.
Ранок почався з купання у водопаді й фотографування, а для Насті з Вовою прогулянкою в 15 кілометрів за новими газовими балончиками, бо в Ларнаці купили не такі. В обід вирушили далі. Рослинність на Кіпрі відрізняється від Карпат. Більше сосон, і чагарників. Дорога більше кам’яниста, та це не заважає квітам й плодовим деревам рости. Якесь диво бачити, як на камені ростуть проліски, а може й не проліски, принаймні, на них схожі.

Паломницький двір. Ночівля. Фото автора

На третій день зранку я бачила церкву й гори, так як ночували ми на території паломницької садиби. Подвір’я було відчинене, але ніхто там не жив і вочевидь богослужіння там проводилися рідко. Оскільки ночували ми з суботи на неділю, була велика імовірність побачити зранку під церквою людей, які прийшли помолитися, а ми тут такі йдемо зуби чистити. Тож вирішили в дорогу збиратися якомога раніше. Уночі хтось випадково подзвонив у дзвін, добре, поблизу люди не жили, а то б прибігли.

На сніданок – вівсянка, але цього разу з гіперкількістю винограду, хурми, гранату й опуниці (їстівного кактусу, плоди якого треба збирати в рукавичках і обчищати, до вживання залишаючи тільки м’якоть). По дорозі до цієї стоянки ми минали перше село й нарвали різносортових фруктів, що отак росли на дорозі нікому не потрібні. Нагорода за подоланий маршрут. Кожного дня ми бачили все більше таких нагород, бо спускалися де тепліше, і все ближчим ставало море.

Кактуси й гранати. Фото автора

На четвертий день я відкрила очі в заповіднику біля річки. Цей намет, м’яко кажучи, починав мене бісити з декількох причин. У ньому я не могла розпрямити ноги, і вже починала відчувати себе коником. Уночі під час шторму його шатало так, що ми легко могли опинитися на іншому березі острова. А ще в ньому, крім нас, постійно хтось тусувався, то ящірки, то комарі. Учора ми пройшли до сюди 26 кілометрів! Бачили венеціанські мости, які збереглися ще з кінці 15 століття. У 1489-1571 роках Кіпр був використаний венеціанцями як бастіон проти османів для захисту своїх комерційних і стратегічних інтересів.
Сьогодні відчувалася вже трохи кріпатура. У селах, які проходили, майже нікого не було. Красиві будинки з відчиненими подвір’ями, з яких коли не коли вибігали діти. А так – нікого. Правду казав водій, “працьовитішого народу, як кіпріоти, я не бачив”. Усі були на плантаціях: збирали оливки, виноград, щось переорювали. Бачили, як доглядають за стадом овець. Переважно експортом заробляють кіпріоти на життя. Вперше бачила двох косуль у лісі.
Поки переїжджали автобусом з села до Пафосу, помітила, скільки пустих занедбаних ділянок земель. Немає зайвих рук ними опікуватися. Такі ж чагарники були й в самому місті. Валялося сміття. А місто виявилося тихим і простим. Неголосно, увечері всі по домівках або ж у ресторанчиках. Було темно й штормило, коли ми вийшли врешті до моря.

Каньйон довжиною 3 кілометри. Фото Оксани

П’ятий день я прокинулася в Пафосі на березі моря. Дуло з усіх боків, хвилі билися об берег так, що не чути було одне одного, добре звечора обклали намет камінням і нас не здуло. Від сьогодні похід мав тривати вздовж узбережжя.
Ми планували дійти до заповідника Акамас і побачити каньйон Авакас, який тягниться 3 кілометри.  Та зранку Настя з Семеном повідомили, що вони далі не йдуть, у Семена почалися проблеми зі спиною.
Тож група вирушила без них. За цей час ми вже скуштували гранати, хурму, виноград, мандарини, мигдаль, і мав бути банан, фініки та інжир.
Диво природи цей каньйон! Але гуляти там краще без наплічників, щоб не травмуватися, бо вузько, слизько й треба полазити.
Поруч є прісна вода. Тож затарилися на вечерю й пішли шукати місце для ночівки. Вдруге ночували на березі моря і пекли зелені банани в цукрі. Смакота.

Море й скелі на острові Кіпр. Фото автора

Шостий день я прокинулася з видом на море недалеко від каньйону. Зранку сидів недалеко від нас рибак. Коли Міша запитав, чи ловиться риба в таку погоду, каже, що любить просто сидіти, аби тільки не вдома. Туристів уже о шостій тут тусувалося нормально, переважно приїздили машинами подивитися на каньйон. І переважно російськомовні. Загалом росіян на Кіпрі у листопаді багато. Часто зустрічали літніх німців і французів. Захоплює, мають десь близько шістдесяти-семидясяти років, а здоров’я дозволяє гуляти по горах. Нехай і недовго, але ж ходять без паличок і підіймаються на невеликі спуски. Шкода, що українські бабусі й дідусі в такому віці переважно вже не можуть вийти з дому.
Хот-доги недалеко від каньйону продавала дівчина з Дніпропетровська. Хоч ми були раді її бачити, та хот-доги по 4 євро не купили.
Сьогодні у нас день валання й купання. Олександр взяв маски з трубками, тож можна було пониряти й побачити підводних їжаків і рибок. Що ми всі, власне, й робили.
 

Схід сонця. Фото автора

Сьомий день ми ночували на крейдяних масивах. Тут вперше і востаннє за весь похід нас кусали комарі.

Хто вчора випив вина неподалік в ресторані, дуже цим не переймався.
Сьогодні по маршруту – блакитна лагуна, де живуть черепашки і пошук місця для ночівки в оазисі. Хтось за ними на тому пляжі доглядав, щоб птахи не їли, нори черепашок накривають металевими каркасами.
Ночували ми в бухті, де пасуться вівці. Тут стояв і будинок пастуха і дерево з інжиром. Ну ви розумієте, наші дії з тим деревом.
Цікаве місце, багато скель, на березі хрест пастуха, який помер, сяйво місяця на цьому хресті, блакитна й тепла вода. Готуємо плов, уже пахне зажарка, а біля пакетів бігають якісь місцеві таракани, величиною в півпальця. Мабуть, не можуть второпати, що за кіпіш на їх території.

Блакитна лагуна. Фото Оксани

Восьмий день походу почався з купання й того, що Вова знайшов на дні пакет з марихуаною, як здалося спочатку, але пізніше виявилося – просто з водорослями. Бачив мурену, рибу, яка може атакувати людину.
Місцевіть трохи містична. Земля покрита вапняком, який схожий на черепи тварин. Та на ньому теж ростуть дерева.
Вирушили ми після одинадцятої й ішли 12 кілометрів, треба було сьогодні перейти гору, щоб опинитися на іншому березі Кіпру.
 
На дев’ятий день прокинулася на камнях під горою недалеко від Поліса. Учора ми перейшли гору, побачили стежки Афродіти й Діоніса, і дерево, до якого вони приходили по тих стежках, і овець, що паслися поруч. Довго спускалися по вузькій стежці до підніжжя гори. Бачили чи то хамеліонів, чи то просто велих ящірок, що повзали над головами. Одразу їх не помітиш, мають колір шкіри, що маскується під кору дерева. Бачили печери, де знайшли череп кози. Намети учора ставили в темноті, і ледь знайшли місце для цього. Підступна осіння пора для походу, треба встигнути до шостої вечора зрозуміти, де хотів би наступного дня прокинутися. Тут вже на березі, крім нас, були інші відпочиваючі. Рибаки займалися своєю справою, дайвіністи – своєю. У передостанній день перед від’їздом треба було накупатися.

Ванночки Афродіти. Фото автора

Сьогоді ми зайшли в місто Поліс. Відвідали ванночки Афродіти, так собі у неї були смаки, купалася в каміннях, де ще й вугор плаває.
Далі було морозиво, і сад мандаринів. Добре, що ні в кого не було алергії на цитрусові, бо, крім мандаринів і лимонів, в саду ще росло помело.
 
На десятий день я прокинулася біля кемпінгу в місті Полісі і теж недалеко від моря. За час походу хвилі стали моїм будильником. Цю ніч ми танцювали, тож вперше за весь похід лягла спати аж об ОДИНАДЦЯТІЙ ВЕЧОРА!
За місце біля кемпінгу ми не платили, хоч користувалися душем і туалетом. Приємно після трьох днів купання в солоній воді відчувати прісну воду на тілі.
Пішли прогулятися містом. Дороги добре заасфальтовані, автобуси ходять за розкладом. 1,50 євро проїзд по місту. Платиш при вході через передні двері, інакше – не зайдеш.
У маркетах вже продають новорічні іграшки й ялинки. Смішно, коли на вулиці +20, а ти стоїш на касі в шортах і купуєш ялинку. Нарвали свіженьких мандаринів і гранатів у дорогу.
Літак увечері, але треба було зібрати речі й доїхати до Ларнаки. Коли з наплічника сусідки Оксани випав за всіма підозрами тарантул, я усвідомила, що наш похід таки вдався, і як добре, що протягом усього походу ні з ким нічого не сталося. Настя з Семеном теж добре відпочили. Їх ми побачили в аеропорту, разом летіли.

Флора Кіпру. Фото автора

Що розповів болгарин, який усе життя прожив на Кіпрі?
Машини на вулицях ніхто не ховає, бо їх ніхто не краде. “Кому потрібен той ягуар, коли його ніяк вивезти з острова? А на острові всі тут одне одного знають, тож не сховаєшся”.
Зарплатня на Кіпрі в середньому 1500 євро, цього вистачає на проживання. Є вакансії, до речі. Водій запрошував працювати в його фірму. Орендує квартиру двокімнатну (100 м2) з євроремонтом за 600 євро в місяць. Медичне страхування на Кіпрі діє. Лікарі обслуговують якісно.
Острів невеликий, близько 700 тися людей, більшість одне одного знають.

Чому я обрала Кіпр?

Норки черепашок. Фото автора

У листопаді він ідеальний для походу. Не жарке, і не холодне повітря. Сонце не дуже пече в голову. Зачасту Кіпр розглядають лише, як курорт, але в цього острова є цікаві історичні місця й своєрідна фауна.

Кіпр – прекрасний і аж надміру фруктовий восени. Можна побачити виняткові дерева й квіти, які не ростуть в Україні, але точно не побачити наші яблуні й груші.

Похід по Кіпру підійде і початківцям, звичайно, є підйоми, але переважно – це спуски й рівнини. Цікаво подивитися на буденність кіпріотів. Люди тут своєрідні. У кабаках і кафе сидять тільки чоловіки, п’ють каву й курять сигари. Домівки відчинені, одноповерхові. Не бачила, крім готелів, вище двоповерхових будинків взагалі на острові.

Магазинів одягу у маленьких містах практично немає. Жінки, коли прохолодніше, вдягають шерстяні шкарпетки, а зверху туфлі. Багато місць здається в оренду й на продаж.

Та головна перевага походу на Кіпрі, як на мене, МОРЕ, де можна вдосталь накупатися, не відстаючи по маршруту. Хоч підводний світ, каже Вова, красивіший в Єгипті, і Червоне море там цікавіше.

 

Корисні факти про Кіпр для туриста

Квіти на Кіпрі. Фото Оксани

  • Води прісної на Кіпрі багато, є водопади й джерела. Зі спраги точно не помреш.
  • Купатися є де, але тільки в прохолодній воді. По маршруту навіть зустрічаються душеві й оснащені туалети. Ну і море 🙂
  • Одноденні-дводенні маршрути по Кіпру теж можуть бути, з підняттям на окремі вершини, або прогулянкою до каньйону. На Кіпрі можна взяти в оренду транспорт. Наприклад, VW UP обійшовся нашим туристам по 14 євро за день. Семен з Настею об’їздили останні дні походу багато, накатали за 5 днів 30 літрів, заплатили додатково 1,20 євро за літр.
  • Що на острові багато змій, я б так не сказала, бо бачила тільки одну, і та мертва лежала в оазисі на дорозі, схоже, вмерла, від спраги.
  • Комарів теж небагато, вони місцями тусуються, тому краще якийсь спрей від них взяти.
  • З собою варто брати підводну маску. Також в містах можна скористатися послугами дайвінгу.
  • Пляжі – різні, є галькові, є піщані.
  • Клімат Кіпру в жовтні-листопаді підійде для всіх, тут немає вікових обмежень.

Головне: навіщо йти в похід, коли є курорт олінклюзів?

Колись мене запитали, чим я так завинила, що мене відправили в гори? Ясно, думаю, мої знайомі не знають взагалі, що таке похід. Вони його бояться.

Пишу для блогу щось хороше. Фото Оксани

У реальності від походу ти отримуєш не тільки активний відпочинок, а й додаток корисних бонусів. Похід дисциплінує, як фізично, так і морально. Вчить комунікації зі світом, а, головне, порозуміння зі своїм внутрішнім. Вибиває зайві думки, дає час подумати про правильність пріорітетів у твоєму житті. Ніщо так не розвантажує голову, як свіже повітря, гори й море. І коли говорять “це не мій вид відпочинку”, то навіть не підозрюють, що це може опиниитися саме тим, чого не вистачало все життя.

Щоб отримати всі ці бонуси, а не лише постійно думати про те, як гівняні кросівки натерли ноги, треба до походу готуватися. От як не крути, це трошки інше, ніж олінклюзів в Єгипті. Точніше, зовсім інше! І якщо на відпочинок в Єгипет достатньо взяти тільки купальник, а хоч і без нього, то в поході не обійтися без наступних речей.

Газові балончики для приготування їжі. Без них на Кіпрі хіба що тільки сухарі жувати. Вогнища розпалювати заборонено. Це не жарти. Навіть вночі до вас в горах може під’їхати лісник і здерти штраф за паління лісу. На 13 людей ми купували 8 балонів по 190 грамів. Залишилося два невикористаними. Кожного дня ми готували сніданки й вечері, чай і каву, обіди були сухими.

Ніж – нарізати, намазати, почистити фрукти, які кожного дня зустрічаються на маршруті.

намет, спальник, каремат – нерозлучна трійця, до придбання якої треба поставитися відповідально. Не всі спальники гріють, не всі намети шиються під ваші ноги й не пропускають воду, і не всі каримати захистять вас від каміння, що вдавлюється в бік і спину.

Пляшки для води – з прісною водою на Кіпрі проблем немає. По маршруту облаштовані спеціальні стійки для пиття, є водопади й річки, з яких можна пити або брати воду для приготування їжі.

Практичний посуд (тарілка, ложка, чашка) – він має не битися й займати мало місця в наплічнику.

О, наплічник! Ну це, як чоловік для заміжжя, до його вибору треба підійти вкрай серйозно, бо з ним вам, як не як 10 днів доведеться тулити. Він може зробити ваш похід незабутнім, як в позитивному значенні, так і негативному. Я на цей похід мала суперовий наплічник! Потрібні поради, звертайтеся, знаю, де купувати й як обирати.

Взуття – це, як на мене, найважливіше, ніж усе шмаття, яке нагрібаєш з собою. Хоч я і брала запасні кросівки, але перша пара виявилася зручною й практичною, тому другі навіть не діставала.

Посуд для приготування їжі, але не чугунні казанки. Краще купити спеціальний туристичний посуд, який по вазі легший.

Їжа – має бути теж легка! Якщо ви жити не можете без ресторанів, або звикли харчуватися тільки повним обідом з першим, другим і десертом, якщо не уявляєте життя без запеченого шматочка м’яса чи пахучої випічки, то краще вийдіть погуляйте по парку й не мучте ні себе, ні інших у поході. Якщо таки зважилися на похід, будьте готові зранку їсти вівсянку, на обід – бутерброди, а на вечір – смачно приготовлені супи, гречку, кус-кус, макарони або щось швидке у приготування. По можливості – беріть у похід засушені й практичні у зберіганні продукти.

Головний убір від сонця, одяг з довгими рукавами, теплий і легкий одяг.

Ще має бути аптечка – хоча б одна на всіх. Але я прихильниця того, щоб кожен знав свої потреби й брав індивідуально те, що може йому знадобитися.

Ну і пам’ятати, якщо це груповий похід, що доведеться прислухатися до інших, хоч твоя думка й не співпадатиме з ними, і в окремих випадках свої амбіції доведеться відставити в бік задля прийнятття спільних рішень. Хтось любить каву, хтось чай, хтось плаває більше, хтось боїться води, хтось іде швидше, хтось повільніше, хтось палить, хтось – ні, хтось біжить за пивом за 4 кілометри, а комусь – краще посидіти біля моря. Люди – різні, треба бути готовим і до цього 🙂  А ні – то йди в похід сам.

Хоч Кіпр не красивіший, як на мене, від Карпат і Кримських гір, в яких я теж бувала в походах, та він чудово підійшов для перезавантаження.

Після приїзду два дні наплічник стояв в коридорі,  щоб уся нечесть із нього виповзла й в кімнаті нічого не поселилося 🙂

Більше фото нижче або на моєму Інстаграмі.

Ще про походи: Крим-2013, Тікаймо в Карпати, Згубитися в Карпатах.