Тікаймо в Карпати

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 5 хвилин

У категорії: Stories з України


Один мій знайомий якось сказав, що могутнішим за гори може бути тільки океан. Не запливала далеко, але після того, як доторкнулася до вод Атлантичного океану, з впевненістю скажу, що гори могутніші.
У гори треба йти, якщо:
– плануєте змінити роботу, але не наважуєтеся;
– постійно жалієте себе після годинного тренування в залі, думаючи, що це найтяжче, що може бути в житті;
– усі ваші друзі піднімалися на Говерлу, а ви – ні;
– набридли люди, телефон і комп’ютер;
– ви чинили злочин і треба десь переховуватися.
Але, якщо ваша причина звучить “а чому б і ні”, теж для походу підходить.

Шпиці в Чорногорах. Фото автора

Нас було чотирнадцять і похід тривав сім днів. Підніматися на Говерлу вирішили легшим шляхом, по маршруту від Петроса, де підйом пологіший. Кожного дня ми долали в середньому десять-чотирнадцять кілометрів. Піднімалися на Піп-Іван, Шпиці, загалом пройшли ввесь Чорногірський хребет.
Зустрічали іноземців із Словаччини, Польщі, Німеччини, та, звичайно групи туристів з України. Тож, хто тікає в гори від людей, краще це робити не влітку.

Я люблю походи без дощу, може, фанатикам цієї справи й байдуже на погоду, а мені – ні. Цього разу Бог мене почув, і дощ покрапав тільки в перший і останній дні. Мабуть, таки не дуже почув, але в дощовій погоді все таки є певна перевага. Тільки уявіть.

Веселка в Карпатах. Фото автора

П’ята ранку. Ти прокидаєшся від цокотіння дощу об твій намет. Розкриваєш блискавку в проході твоєї будки. Виглядаєш – і сама себе щіпаєш. Усвідомлюєш, що не спиш і намагаєшся в пам’яті фотографувати всю красу, яку бачиш. А бачиш – високі гори, у порівнянні до яких почуваєшся комахою, з-за гір виглядує веселка, така гарна-гарна, така українська. Бо вони ж у різних країнах різні. Востаннє бачила таку веселку в дитинстві, коли бігала в селі по глибоких калюжах. Бабуся кричала: “Вдягни чоботи”, а я махала рукою й хлюпалася, як каченя, щоб ніхто не підходив близько. Зараз таких калюж там немає, асфальтом засипали.
Дощ припиняється, і трава мокра-мокра, босоніж йдеш, а тобі не холодно, лиш бадьоро. Послизьнулася, впала, тепер ще більше збадьорилася. Краще ранкової руханки. Речі, правда, під дощем так і не висохли, вчора попрала й на дереві розвісила, та то нічого, причіплю до наплічника й в дорозі висохне.

Корова атакувала табір. Фото автора

Або такий ранок. Якось прокидаюся, розстібую намет, а замість гір – голова корови. Я її проганяю, а вона стоїть, аж поки пастух не покличе. Друга вже жувала мій купальник, довелось віднімати. А ще одна доїдала нашу кашу, що залишилася в казанку звечора.
Той нічліг був у підніжжя Говерли, де корови з сусіднього села паслись. Туристам вони тут завжди раді.

Кожен день був певен пригод. Відтак, склався перелік побажань, що вкрай варто зробити в горах під час походу.

Точка молочки в горах. Фото автора

Там, де корови, відповідно сир і молоко є.
У горах можна купувати свіжу молочку без упакувань і дат вироблення в бутелях чи банках. Якість дорожча, а ціна народна. До речі, разом з молочним місцеві пастухи й пиво продають. Це, кому похід може виявитися нецікавим.

У горах варто скупатися в озері чи водоспаді. Ми охолоджувалися в озерах “Несамовите” і “Марічечка”, біля яких ставили наметові табори.
Обидва озера мають загадкову історію. З них аж випаровується міфічність.

Варто в горах поспівати біля вогнища. Найтриваліші спогади – від вечірніх, а то й нічних посиденьок у горах біля багаття. Бажано б не до світанку, якщо планується ще багато йти.

Гірська річка в Карпатах. Фото автора

Варто підти попісяти й заблукати. Тоді в тобі відкриваються невідомі до тих пір здібності, і ти дізнаєшся, що крім, як грати на бандурі, ти можеш орієнтуватися в просторі, за сонцем визначати напрямок, бігти з наплічником, бачити рух на відстані близько десяти кілометрів, знаходити, здавалося, навіки загублених.

Також варто посидіти якийсь час на вершині Говерли. Тільки не купувати той несмачний чай, а просто посидіти. Не пояснюю, ви зрозумієте чому.

На Говерлі. Фото автора

Варто помити самому казанок і поспівчувати нашим прабабусям, у яких не було “фейрі”.
Миється казанок найкраще піском і водою, а чорні ручки тоді серветками можна витерти.

Обов’язково спробувати кашу, приготовлену на багатті, й випити чаю з гущиком.

Яна в повітрі на Говерлі. Фото автора

І, найголовніше, варто глибоко дихати, не гнати вперед, озиратися навколо й кайфувати.

Корисно знати, перш ніж іти.
Щоразу збираюся в похід з огляду на дві головні речі: наскільки довгим він буде й яка погода чекає. Опираючись на це, готую наплічник.
Стандартний мій набір у поході з температурою повітря від 10 градусів і вище:
наплічник, каримат, спальник, дощовик, дві пари зручного взуття (влітку – сланці), головний убір від сонця, крем від упалу, миска, чашка (щоб не билися, бажано), ложка, ліхтарик, засоби гігієни, рушник, спрей від комарів, одяг (2-3 футболки в залежності від кількості днів), легка сорочка з довгим рукавом, легкі штани, шкарпетки. І обов’язково якась їжа, яку розподіляють між групою. 
Усе інше беру за настроєм. Якщо ви з тих людей, кого лякає поняття “вийти із зони комфорту”, то попіклуйтесь про свій комфорт завчасно. Та тільки в міру, бо вам нести цей комфорт на своїх плечах.