Ставка Гітлера, Пирогов і фонтан

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 7 хвилин

У категорії: Stories з України


Їхати у Вінницю подивитися лише на фонтан, як на мене, того не варте. От, якщо фонтан стане завершенням чудової прогулянки по місту – тоді варто їхати навіть і на один день.

Ранок у Вінниці. Фото автора

Наша подорож тривала добу – і цього вистачило, щоб познайомитися з містом фонтанів.

Атмосфера у Вінниці суттєво відрізняється від, скажімо, Києва чи Одеси. Якось спокійніше й цивілізованіше. На європейськість населеного пункту вказують не тільки назви “Європейська площа”, ресторан “Європа”, а більше те, що тебе оточує, велосипедна доріжка, чистота вулиць навіть у неділю зранку, облаштовані смітники, охайний транспорт, озеленення, парки.
Та, є кілька пунктиків, які заважають бути Вінниці ідеальною. Про них пізніше, а почну з приємного – з того, за чим ми приїхали.
Парк з Парижем, Варшавою, Кореєю й іншими європейськими містами.
 Не далеко від караоке-клубу “Аура”, звідки ми витулили о шостій ранку, зеленіє парк Горького на вході зі слідом від польоту Гагаріна.
Вінницькі хлопці, яких ми зустріли біля “Ай лав Вінниця”, запропонували нам невелику екскурсію. Ми не відмовили.
Розказали вони, що парк названий іменем Горького,
“того шо Горький був крутим чуваком, міг з неабиякою швидкістю читати книги, мав скануючу память”.
Парк прохолодний. Багато дерев, насаджених квітів на клумбі. В озері плавають лебеді й черепашки. Як нам сказали хлопці, тут засвідчено лише один випадок вандалізму, коли чоловік збирався піймати черепаху на суп, а взагалі тварин ніхто не чіпає, тільки підкормлює.

Після нетривалої екскурсії парком з люб’язними гідами ми попрощалися.

Водовідпорна вежа й залізні скульптури. Фото автора

Вінниця – місто “залізних людей”. Прогулюючись центральними вулицями, можна зустріти цікавих залізних персонажів. Є лікарі, є рицарі, є несхоже ні на що.
На Європейській площі височіє водовідпорна вежа, реконструйована у вигляді музею, а вздовж вулиць важко не помітити смітники – вони однакові й цікаво облаштовані. Біля вежі стоїть лава, від якої можна заряджати електропристрої завдяки сонцю.
Найцікавіші місця, як на мене, знаходяться у вінницьких селах. Доїхати до них – займає трохи часу. Тому ми раненько проклали маршрут до ставки Гітлера “Вервольф”, що знаходилася в селі Стрижавка.

Їхали від центру хвилин двадцять. Від зупинки, яка називається “Кемпінг” ми пройшли п’ятнадцять хвилин й натрапили на величезну територію, огорожену високим забором. Відвідування починалося з десятої, тож у нас була година, щоб покімарити біля входу. Розбудив нас двірник з мітлою. Голосно мів.


Ставка Гітлера. Фото автора

На цьому місці в 1942-1943 роках з’явився штаб фюрера. Оскільки Вінниця вважалася зручним транспортним розташуванням, тут приховувалися боєприпаси, зброя й техніка. Тут мирні люди тяжко працювали в полоні й були вбиті або спалені. Багато мирян вивезено на роботу в Німеччину.

Під час Другої світової війни фюрер навідувався сюди три довготривалі рази. Давав накази, проводив перевірки, викреслював подальший план дій.


На деревах висять імітації трупів у воєнній формі, а по території розкидані деякі будинки, сховища, рештки цементних блоків.

На території штабу фюрера. Фото автора

І моторошно, і цікаво. Я бачила небагато історичних місць в Україні, які викликають тривогу й жаль, де, дійсно, переносишся в ті часи й відчуваєш усю біль людей, які тоді жили. Це було саме таким місцем…

По території ставки відвідувачів скеровують почергові історичні довідки з документами, свідченнями людей, які вижили. Свідчення про те, що мирних жителів вбивали не тільки німці, а й на той час самостійно проголошена поліція на Західній Україні. Ніби то, за зраду.

Ставка Гітлера. Фото автора

Ліс тут посаджено, як попало, а все тому, щоб якомога швидке приховати штаб. Майже, як новенький, залишився лише басейн, а по решті можна тільки здогадуватися, що то було.

Вхід на ставку коштує 20 грн.,а для студентів – 10 грн. Займає прогулянка по штабу Гітлера близько двох годин.

Після обіду ми поїхали до склепу Пирогова. Добиралися гарним швейцарським трамвайчиком (фото нижче), а потім маршруткою. Микола Пирогов – це людина, яка започаткувала анастезію при хірургічних операціях, тому його так шанують. Його тіло забальзамували й разом з сім’єю похоронили в церкві-

Склеп Пирогова. Фото автора

некрополі.

Склеп ми ледь знайшли, а от до садиби Пирогова не доїхали, вирішили повертатися на фонтани.
О восьмій вечора на набережній уже зібралося близько п’ятиста людей. Більшість, схоже, місцеві, бо ведуть розмови про щоденні виступи фонтану. Видно, кожного дня приходять.
Спочатку після побаченого омріяного фонтану мною опанувало розчарування. Конструкція, не до кінця занурена у воду, нагадує підводне судно, яке не може повністю погрузитися. Зацінила одразу піар-хід з задньому плані фонтану. Фабрика “Рошен” з вирізьбленою назвою, яка щоразу попадає на фото, коли фотографуєш фонтан.
“Ясно, чому саме тут пристроїли цей фонтан!”

Музичний фонтан у Вінниці. Фото автора

Удень грає неголосно гарна музика й з конструкції в ритм підсрибує вода.

Не те, щоб “вау”, але релаксуюче.
А от десь о 21.30 починається справжнє шоу. Не можна відвести очей. Ми попали на виставу “Маленького принца” Екзюпері. Стемніло й світло додавало казкового ефекту, проектор відображав героїв, а фонтан виплескував у ритм уже гучнішої музики.(відео) І шкода, що ми поспішали в той вечір на потяг…
Звідси порада тим, хто вирішить на вихідні майнути до Вінниці – краще їхати в суботу, щоб встигнути на вечірнє шоу, переночувати, а вдень погуляти містом й повертатися додому.
 
Для ідеальної Вінниці нам не вистачило… Цікавих закладів, де можна поїсти або просто випити кави. Обійшли центр, а колоритних вінницьких кав’ярень чи пабів не знайшли. Функціонують відомі в інших містах мережі, але порадимо непоганий альтернативний варіант – піцерія “Чілі”. Ціни доступні й смачно.
Також засмутила завищена ціна на відвідування деяких місць. 
Через зростання популярності до міста й припливу туристів, у Вінниці почали заробляти на історичних місцях, які раніше були безкоштовними. Скажімо, за вхід на ставку Гітлера тільки останні два роки почали брати гроші. Подивитися на склеп Пирогова, який знаходиться в церкві, коштує 30 гривень. Крім забальзамованого вченого, там дивитися ні на що, а ціна більша, ніж у краєзнавчому музеї.
Та то не завадить залишити про Вінницю тільки приємні спогади…
Тож ставку Гітлера – раджу, витрачати час на поїздку до склепу Пирогова – ні, краще більше погуляти містом. Фонтан – раджу. Смачнющий мармелад вінницький, що складає пристойну конкуренцію “Рошену” в “рошенівському” місті – раджу. Караоке вінницьке – раджу. Поспати після поїздки годинок двадцять – неабияк раджу…