“Пивиха-фест”/ Автор: Леонід Авраменко


Ви колись підкорювали Говерлу? Були в Одесі? Чи у Волинських лісах? А що коли б можна було відвідати все це одночасно? Важко повірити, справді.

Гора Пивиха. Фото з інтернету

На південному заході Полтавської області поблизу міста Градизьк розляглася найвища точка Лівобережної України — гора Пивиха. Це місце має давню історію, вкрите густою шубою лісових дерев, а поряд ще можна й скупатися в справжньому морі.
Абсолютно спонтанно цього року я вирішив їхати на «Пивиха-фест», захід метою якого було привернути увагу до гори Пивихи як історико-географічної пам’ятки. Мною вирішено було, що найкраще дістатися до гори через Кременчук. Звідти вам потрібно буде доїхати до Градизька, є купа прямих рейсів автобусом за середньою ціною в 20 грн. Втім, слід бути уважним у виборі автобуса, адже є такі, що можуть довезти прямо до самої гори.
Я і мій друг Микола не були уважними і доїхали автобусом лише до Градизької автостанції. Це я не вважав проблемою, у мене були надії обпертися у своєму пішому поході до гори на онлайн-карти. Та вони чомусь вирішили зіграти зі мною в жарт і почали глючити. Так вийшло, що я з Миколою опинився посеред незнайомого нам містечка. У мене чомусь було сподівання, що коли ми опинимося у Градизьку то швидко знайдемо поглядом орієнтир — саму гору. Та все, що я бачив байдуже проїжджаючи машини повз і невеликий ларьок із шаурмою. Застопити все нікого не виходило, а голодні ми не були, тож зробили перше, що прийшло нам в голову — пішли єдиним вірним напрямком. Прямо, ми просто йшли прямо. В наших очах пропливло декілька людських облич, та ми вирішили, що намацали шлях і дійдемо самі не питаючи порад.
Через декілька годин марних блукань Градизьком ми все ж запитали якогось незнайомця: чи знає він де знаходиться гора? Ввічливий інтелігент привітав нас відрижкою, фиркнув і пішов далі. Така порада нам не дала ніякої об’єктивної інформації. Та вже наступний голос, що говорив з нами сказав, що на вулиці поряд є орієнтири, які встановили організатори фесту, аби допомогти мандрівникам. Так ми вийшли до великих червоних стрілочок із написом «Пивиха-фест» прибитих до дерев.
— Вони показують прямо. — сказав Микола. — В чому ж тоді наша помилка, ми ж так постійно і йшли?
Перша година дня. Без води і тіні під зенітом сонця. У нас на руках спальники, каремати і по сумці речей. Це була воістину хресна хода. Іноді я торкався рукою свого лобу, аби почухати і після цього виявляв, що вона мокра від поту. Вже скоро ми познімали футболки і перев’язали ними голови. Ми завбачливо не взяли головних уборів.
Ми вже були на межі міста продовжуючи слідувати стрілкам. Іноді зустрічали людей. Цікавий вид їм певно відкривався — двоє із голим торсом, шматками тканини на голові і божевільними поглядами, тягнуть кудись сумки і каремати.
Коли ми вийшли з міста і прилягли на м’якій траві, аби трохи перепочити то вже знали — нам залишилося не довго. Та вже скоро ми усвідомили, що помилилися — це була лише половина шляху. Далі стрілочки знову завели нас в місто. Таким чином, дугою ми дійшли до якогось пагорбу, яким взагалі було не в кайф підніматися. Сподіваючись, що пагорб не високий ми думали, що підйом скоро припиниться, та ми не спочатку зрозуміли — ми вже були на підніжжі Пивихи…
В той день наші ноги пройшли неабияке випробування, як я говорив «марш-бросок». На підйомі ми зустріли групку велосипедистів, з одним із них, дідусем років 60-ти, я завів розмову. Виявилося, що ця групка це жителі Кременчука і ще одного міста поряд — Світловодська. Вони їхали на велосипедах аж зі своїх міст, а зустрілися під Градизьком і тепер продовжують шлях до фесту разом. Я ж повідав йому нашу історію.

— А чому ж ви пішком? — запитав дідусь.
— Що?

Фестиваль “Пивиха-фест”. Фото з інтернету

Тоді я дізнався, що з Кременчука можна було прямим рейсом доїхати до місця фесту. Я поглянув на Миколу, що йшов поряд, але говорив з кимось іншим. Зроблю йому сюрприз потім.
Вже будучи на фесті, ми швидко знайшли зону для палаток і почали облаштовуватися. Вийшло так, що фест проводився не на вершині гори, а десь, можливо, на висоті метрів зо 80-100 над рівнем моря, концертна зона і зона для продажу виробів майстрами знаходилися на галявині, де дерев майже не було, а кемпінг відбувався у місці, що здавалося глухим лісом, проте, як не дивно, все це було поряд.

Я захотів зайти глибше в глибину лісу, аби дещо віддалитися від основної палаткової маси. У багатьох може виникнути бажання так зробити, адже це можливість засинати в спокої, слухаючи лише мирні звуки лісу, та зважте, що при цьому вам доведеться мати справу з мурахами — чим далі в ліс, тим їх більше.
Опісля розстановки табору і короткого відпочинку ми мусили йти назад — на фест їхав ще один наш друг — Богдан, ми мусили його зустріти. Він прибував прямим рейсом з Полтави і витратив на квиток приблизно 90-100 грн, висадили його на Градизькій автостанції. Відстань, яку слід було подолати до автостанції від гори дорівнювала п’яти кілометрами, за той день ми пройшли більше 10-ти — ми таки зустріли Богдана + шлях пророблений нами поки ми вперше дійшли до гори. На щастя назад нам пощастило впіймати автобус із Кременчука, десь о половині шостого вечора, котрий підбирає всіх бажаючих на попутних зупинках. Коли автобус зупинився метрів так за 200-ті від нас на зупинці, хлопцям здалося, що це їм привиділося і вони в ступорі стояли. Та я знав, що такі можливості поберегти ніжки зайві 5 км не падають з неба, особливо після такого активного дня і вже біг до нього з усіх сил. Заскочивши я потримав двері для двох моїх друзів, попросивши водія хвилинку зачекати. Звичайно, він не був у захваті.
Я не шкодую про шлях, який протоптав до Пивихи. Уже відразу по поверненню ми пішли оглядати околиці. Чесно кажучи я не очікував такої краси Кременчуцького водосховища, котре місцеві звуть Кременчуцьким морем. І не дарма, бо тут вода ганяє справжні морські хвилі. Є декілька пляжів де можна скупатися, та особливо мені сподобалося місце де узбережжя вкривають камені. Воно не для купання, але там гарно проводити захід сонця. Після поїздки мене часто мучить думка, навіщо люди віддають шалені гроші на відпочинок на морі, коли можна навіть краще відпочити з палатками у такому місці як гора Пивиха. Для жителів Лівобережжя, котрі підкорили Говерлу, має бути просто питанням честі підкорити найвищу точку свого берегу. І все це паралельно тому як дихання лісу входить у ваші легені.
Споглядаючи всі спогади своєї поїздки я дійшов висновку — Пивиха це одне із незаслужено маловідомих місць нашої Батьківщини, котре потребує своїх мандрівників.