Особливості курорту в Туреччині

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 7 хвилин

У категорії: Інші історії


Читать на русском

Раз у рік можна собі дозволити тиждень лінивого валяння на пляжі і омріювання майбутнього. Хто тяжко працює, можна й не раз. А взагалі можна, що завгодно. Зізнаюсь, моя першочергова задача була дослідити, що так приваблює туристів у Туреччині, і чому вона в рейтингу найпопулярніших країн відпочинку, навіть серед таких же бюджетних і безвізових.

Порт Аланії. Фото автора

Вибрали ми з моїм дядею Аланію. Уперше в житті вирішила скористатися послугами туристичного агентства й не паритися в пошуках квитків на літак і бронювання номеру.

Путівка в себе включала проживання на шість днів, переліт, трансфер і харчування “олінклюзів”. Вийшло доволі бюджетно. Хоч зрозуміти, чому туристи їдуть у Туреччину й при цьому пляжі пусті, мені не вдалося, але кілька особливостей курорту в цій країні я таки запам’ятала.
 
Якщо ви не пробували ніколи морозиво з козячого молока в Туреччині, то й не пробуйте!
 
Щойно прилетіла в Туреччину, не встигла доїхати до готелю, а мене вже надули 🙂 Перша зупинка по дорозі до Аланії. Гід щось торохче про Туреччину, яка ця країна гарна, привітна, незабутня, і недорога, тільки треба, мовляв, чаєві завжди залишати, типу хороша традиція. Ага, думаю, непогана. І радить нам гід спробувати козяче морозиво: “Казковий смак! Тут усі його пробують!” Я ж людина довірлива, пішла пробувати. Ціни не було, тому запитала, скільки коштує одна кулька. Каже: “Один доллар”. Проте, за два морозива замість двох доларів заплатила шість. Мені просто не додали решту, а, коли запитала чому так, сказав: “Це ж козяче молоко!”
Ось тут мені стала зрозуміла перша особливість турецького курорту – про цінники турки нічого не чули й чути не хочуть. Без цінників зручніше й прибутковіше. Тому цінники існують тільки в супермаркетах, і то – не завжди.

Пляж біля готелю. Фото автора

Далі був готель. Нам пощастило, знаходився він у трьох хвилинах від моря. Місцевість чарувала…

Курортна Туреччина, звичайно, красива! Майже всі міста знаходяться в підніжжя гір, відтак, вітру майже немає. На вершинах видніються замки, фортеці, залишки кам’яних стін з давніх часів. Добре колись захищали країну турки, з усіх сторін.
Ми швидко заселилися, кинули торби – і до моря.
Пальми, виявляється, в Туреччину завезені, бо цей клімат для них не прийнятний. В якому розмірі пальму привезли, в такому вона й стоятиме.
А море в Аланії біле-біле, і таке чисте-чисте. Після Одеси здається казковим. Жодної смітники, жодної медузи, тільки маленькі рибки плавають.
У Туреччину варто їхати тільки задля поплавати в Середземному морі!

Середземне море в Аланії. Фото автора

По-перше, воно з цікавою історією. У цьому морі затонуло багато островів. Під час екскурсії на яхті, яку ми одного дня собі дозволили, пропливаючи ближче берега, ми бачили залишки міст під водою. Виднілися тодішні церкви, школи. Пропливали ми обережно, щоб раптом не сісти на камінні залишки.

По-друге, плавати в білому морі – не лише приємність, а й оздоровлення ! Густина води, правда, така, що надовго не зануришся, виштовхує. Зате тепло й чисто. Пісок на пляжі білий, завезений з Єгипту, бо Клеопатра в свій час сказала “Ноги моєї тут не буде, аж поки пісок з’явиться”. От же раніше жилося дамам, сказала – зробили.
А, по-третє, біля моря можна почути купу історій про все на світі. Наприклад, така:
“В прошлом году мы ездили в Крым. Нам с мужем не понравилось. А в этом году курорт понасыщеней, успели побывать в Сочи. Приехали, значит, в отель. Вокруг красота… Большой парк, озеро, на котором плавают лебеди, высокий оборудованный отель. Мы так обрадовались в начале, а потом зашли в номер, и были в шоке. Кровати сломаны, дверей от шкафа нет, ничего в номере практически нет, а заплатили за путевку дороже, чем сюда, в Турцию. Так мы сразу агенту нашему позвонили, и он нас переселил в прекрасный отель. А в Турции мы уже третий год подряд отдыхаем” – розказувала під боком бабунька років семидесяти в білій панамці.
Хоч історії у цих літніх людей, які їздять сюди стабільно, були цікаві, та на третій день відпочивали ми вже на іншому пляжі, для німців. І не тому, що німці практично мовчали або говорили незнайомою нам мовою, а ось чому.
“Собаки – наши друзья! Мы все – дети земли этой!”

Собаки – наші друзі. Фото автора

Значить, прийшли ми в перший день, як би на свій пляж.

А тут так. Береш шезлонг – добре, не береш – уже гірше, бо матимеш нагоду відпочивати в компанії зграї безпритульних собак.
Навіть для мене, яка обожнює собак, картина виглядала не з приємних. Лежить собі турист, дрімає, гріє на сонці своє пузо, а тут підлітає собака, починає топтатися по голові, по згорілих ногах, по речах, або ще краще – залишає на простирадлі сувенірну купу лайна. Діти починають плакати, пси їх, видно, взагалі не приваблюють.
Ми вирішили простежити, чому так відбувається й звідки приходять собаки. І дядя розкрив мафіозну схему.
Собаки з’являються на пляжі, коли туристи не беруть шезлонги, і після того, як турок, який наче головний на цьому пляжі, свисне двічі.
Чотирилапі тусуються не на всіх пляжах, а лише на тих, що належать дешевшим готелям. От на німецькому пляжі собаки чомусь не бігали.
Після спроби поговорити з турками й прохання не приводити собак на пляж, ось, що почула:
“Собаки – наши друзья! Мы все – дети земли этой!”
Усе стало зрозуміло.
У Туреччині варто побувати в місті Миру.

Туди ми й взяли екскурсію. У місті Миру народився 18 грудня Святий Миколай, і там же

Церква Святого Миколая. Фото автора

через роки помер 22 травня. Храм знаходиться набагато нижче рівня землі, так як його протягом століття відкопували від піску, і ведуть розкопки до сих пір.

Хороше місце, всиляє спокій і захищенність. До кінця ніхто не знає, де зараз мощі Святого, але гробниця в цьому храмі є, і до неї люди чергами щодня стоять, щоб прикластися. На стінах храму збереглися фрески й написи.
Церковні богослужіння тут відбуваються двічі на рік. З’їжджаються християни з усього світу.

Античний театр. Фото автора

Недалеко від міста Миру розкопані античний амфітеатр і скельні гробниці, в яких вище ховали багатших, а нижче – бідніших.

І на кожному кроці – сувеніри. У Туреччині торгуватися доречно. Звідси наостанок наступна особливість турецького курорту.

Не купуйте, поки не зіб’єте ціну втричі нижчу, бо воно й після того стільки не коштує.

Привезла я додому сувеніри з Туреччини. Турку для кави за 15 $, з якої все витікає, бо дно не спаяне. Шість коробок цукерок, які цікаво зроблені зі спеціальними пустими кишеньками, невідомо

Турецькі солодощі. Із коробки ще нічого не взято. Фото автора

для чого, мабуть, для чаєвих. Каву привезла, яка, наче з древисини зроблена, тому потрапила вона одразу до сміття.

Що-що, а турків я недооцінювала. Адже у них до нашого приїзду все налагоджено й система працює. Гіди рекламують туристам те, що треба, а за це отримують відсоток. Вони вже знають, що ми, хто ми й скільки. Вони чітко розуміють, хто до них їде. А їдуть до них банкомати. Усім хочеться заробити на відпочивальниках якнайбільше. Не моє це – відмовляти людям, а в Туреччині на постійне “купикупикупи” ні сил, ні грошей не вистачить. Але, якщо ви вмієте абстрагуватися від  навязливості, то ваш відпочинок турецька культура не зіпсує.
Море хотіла забрати з собою, та тільки півтора літра вмістилися. Горло вдома полоскати.
Моя історія про Аланію, про Туреччину курортну, і вона суб’єктивна. Знайомі були в Мармарисі – і вони в захваті. Тож, як там кажуть, хліб – усьому голова. Не то. На любов і смак товариш не вояк.