Ніч у Європарламенті

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 5 хвилин

У категорії: Stories з Європи


Мріяла провести ніч у гамаку на острові Балі, на даху тридцятиповерхової будівлі зі своїм єнотом, у човні посеред Атлантичного океану, та ніколи не думала про ніч у будівлі Європарламенту в Страсбурзі.

Зал засідань. Офіціоз, витриманість і пафос. Залежно від зацікавленості у тому чи іншому голосуванні, кількість депутатів у залі змінюється. Хтось з присутніх не погоджується з прийнятим рішенням і починає кричати до опонентів, а потім піднімає вказівний палець і нервово ним тіліпає на зразок «я тобі ще покажу!»

Євродепутати теж фотографуються. Фото автора

Ні, це не Верховна Рада. Тут не так страшно, а більше схоже на сварку дітей у пісочниці, які валяють одне одному пасочки.

Сесія в парламенті, 2015 рік. Фото автора

Через дві години сесія Європейського парламенту мала закінчуватися, тому я вирішила спостерігати за дійством з бібліотеки й перемістилася на нижній поверх, аби тим часом почати писати матеріал.

Оскільки на сесії до Страсбургу приїжджає близько ста журналістів з різних країн, і всім треба оперативно готувати матеріали, тому розміститися в бібліотеці є де кожному. Вхід вільний, а місця, обладнані монітором для онлайн перегляду сесії, слухавками й додатковими пристроями для монтажу відео. У залі чується італійська, французька, і, переважно,англійська мови.

Під час сесії графік бібліотеки змінюється й робочі години продовжуються, відтак, користуватися приміщенням можна до півночі.
Близько десятої тридцять в бібліотеці не було нікого, а я ще дописувала матеріал. Щоб встигнути дістатися до готелю, вирішила збиратися. Склала речі й іду до дверей, а вони не відчиняються. Чудово, думаю. Іду до бібліотекаря, а її на місці теж немає. Нікого немає. Виникає відчуття, що грає в квест, в якому задача вибратися з кімнати. Обійшла всі зали й, схоже, я тут сама й мене зачинили.

Бібліотека у Європарламенті. Фото автора

На годиннику двадцять третя нуль-нуль. Бачу, у моніторі депутати ще щось обговорюють. Тодішній голова Європарламенту Мартін Шульц уже куняє над столом, але вимовити «прийнято» чи «не прийнято» сил йому вистачає. Ідеться про обмеження вживання поліетиленових пакетів, створення стратегії щодо виробників алкоголю, безпеки кордонів, усе, що зазвичай, тільки з іншими заголовками.

Цікаві дискусії, та чи довго мені ще тут сидіти? Так, думаю собі. Світло залишили, головний комп’ютер не вимкнули – значить, хтось ще має повернутися. Переживати не стала. І правильно, бо через півгодини мене з’явилася якась жінка. Мабуть, бібліотекар. Вона не представилася, а лише нагадала, що опівночі зачиняє зал. Та не вже, а хто ж його, цікаво, зачинив раніше? Особливо сваритися англійською я не вмію, хоч і українською слабо виходить, тому усміхнулася, підхопила торбу з ноутом і вийшла.

Європарламент уночі. Фото автора

Авжеж, у таку пору навіть у Страсбурзі публічний транспорт не ходив. Колії трамваю не видають і звуку. Досить містично виглядає Страсбург вночі. Тоді дощ то капав, то не капав, наче знущаючись нагадував, що справи твої нікудишні. Відповідно, запитати, як пройти пішки, ні в кого. Жодної живої душі. Картина з мого омріяного світу. Пішла вздовж колій.

Після другого кварталу повернула наліво. Просто йшла і вийшла на ще незачинений бар.

Містичний Страсбург. Фото автора

Те, що треба! У барі молоді люди грали в “Угадай мелодію” французькою мовою. Настрій було врятовано. Те, що це “Угадай мелодія” зрозуміти не важко.

– Мені лимонад, будь ласка. – Офіціант в підскок побіг за лимонадом, чи то так радий туристці, чи він теж без тями від цього музичного конкурсу.

Шість команд сиділо за окремими столиками. Мелодія звучала 30-40 секунд, потім команди писали на листочках назву й виконавця. Ведучий збирав листочки, що було незручно, бо столики знаходилися на двох поверхах бару, і віддавав бали за правильні відповіді діджею.

Кінозйомки в нічному Страсбурзі. Фото автора

Досить весело, принаймні, спостерігати за цим. Усі голосно кричали, сміялись, а коли затихала музика, тихо, щоб ніхто із суперників не чув, писали свою відповідь.

Команда переможців отримала шампанське, а  я розрахувалася за лимонад і пішла гуляти по Страсбургу.

Близько четвертої ранку дощ майже вщух. Якісь затяті кіношники щось знімали під парасолькою, вони єдині, кому не спалося цієї ночі, ну і я.

Минула головну площу, вузенькою вулицею вийшла до Страсбурзького костелу, який вражав гігантичністю й був схожий на будинок привидів.

Під ранок, коли посвітлішало, погуляла по парку, випила кави, бо почало вирубати, і на дев’яту почала добиратися до парламенту, в якому другий день тривало засідання. Що то був за готель, в якому я мала ночувати, де він знаходився? Залишилося загадкою.

Ранок у Страсбурзі. Фото автора

До Європарламенту приїхала завчасно, і друга кава в кав’ярні пилася, як вода. Увімкнула ноутбук і заснула, а вже по обіді мене розбудив охоронник Джозе (чи якось так його звали), представився й сказав, що кав’ярня зачиняється. Який сором, проспала сесію.