Курорт для моржів

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 5 хвилин

У категорії: Stories з Європи


Читать на русском

Курорт без засмаги, купання й похлави медової. До цього моря я б не радила їхати, якщо Ви, звичайно, не морж. Три дні. Майже тисяча кілометрів, майже все узбережжя, і майже вдалий відпочинок.

З усіх боків, обвішаний подорожніми речами, мотоцикл нагадував бабцю, яка зібралася на базар. Два шоломи, два наплічники, надувний матрац, коробка з інструментами, вода та ще якийсь мотлох. І навіть таким він виглядав більш-менш безпечним для їзди. Цього разу легендарний байк вирушав з Варшави до Гдині, а звідти – по Балтійському узбережжю.

Ще рік тому тут могла стояти шестивольтова “Ява”, з якою я була знайома близько десяти років. З її власником – стільки ж. Незважаючи на свій вік, червона кокетка завжди була чистою й доглянутою. Вона літала. Вадим об’їздив рідною “Явою” пів-Європи й майже всю Україну, двічі обколесив Крим по значним і незначним історичним місцям. Мотоцикл був його дитиною, дівчиною й другом. Навіть не знаю, чи взагалі їздив Вадим коли-небудь потягом або автобусом. Здається, від дитинства прикутий до керма мотоцикла. “Ява” почала барахлити.

Китайське чудо прямує до Гдині. Фото автора

Зараз на мене дивилося чорняве китайське чудо, в якому я, чесно кажучи, впевнена не була.

Зі Львова до Варшави Вадим дістався на ньому швидко. Годин за десять-одинадцять. Спланував мій друг об’їхати польське узбережжя й побачити, як виглядає в цій країні курорт.  Забрав мене у Варшаві й на ранок ми вирушали до Гдині. На китайське чудо я не покладала великих надій, але заспокоювало те, що Вадим умів ремонтувати байки.

Уявіть картину, наче з фільму, коли сидиш ззаду, волосся розлітається, сонячні окуляри відбивають проміння, ти пролітаєш повз усіх, показуючи, яке в тебе гарне волосся, знімаєш у русі лівчик, розпрямляєш руки, як пташка, готова злетіти. Так от, моя поїздка не була на це схожа. Вадим завжди за безпечну їзду, тому я змушена була зав’язати в гулю волосся, щоб хоч щось від нього залишилось, начепила шолом, куртку, – і гайда.

Спершу ми долетіли до Гдині. Маленьке місто. Нічого примітного, хіба що – морський музей.

Потім був Сопот – тут уже цікавіше. Принаймні, вибір ресторанів і барів курортний. Хоч місто теж невелике, але туристи надають перевагу саме йому, бо затишне й ціни не панікуючі.

Далі по маршруту – Гданськ, в який мене занесло вже вдруге.

По дорозі до Гданська. Фото автора

З Гданськом мене познайомила “Академія Солідарності”, яка збирала журналістів раз на рік для навчання й реалізації цікавих проектів. Відтак, “Академія Солідарності” має величезну мережу молодих амбітних журналістів з найрізноманітніших видань, бо кожного разу приїжджають близько семидесяти людей з країн Центральної та Східної Європи. У 1999 році ініціативу відкрити “Європейський центр солідарності” підтримав Лех Валенса. Так-так, той самий, герой фільму “Людина з надією”, відомий активіст страйків у 80-их роках, засновник незалежної спілки “Солідарність” і хоч сивий, але такий цікавий чоловік.

У Гданську є на що подивитися. Різнокольорові будинки, вузькі вулиці із старими кав’ярнями, які гармонійно співіснують із сучасними пабами. Затишно.

Зупинилися ми з Вадимом в якомусь невеликому курортному селі за Гданськом. Поставили в лісі нашого коня й пішли до пляжу.

– Нуууу… Це далеко не Крим, і навіть не Одеса, – перше, що спало на думку, коли побачила море.

Початок липня, а людей немає, точніше є, тільки сидять у барах і кафе, а не біля моря.

До цього я тільки чула, а от тепер точно знаю, як виглядає польський курорт. На свій шматок Балтійського моря поляки не їздять, частіше проводять відпустки в Хорватії, Португалії, Іспанії, Греції, любителі екзотики їдуть до Східної Азії, рідше – до Туреччини чи Єгипту. Куди завгодно, тільки не на Балтійське море. По-перше, холодне, аж зимне. По-друге, брудне. По-третє, ніяк не облаштовані пляжі. Дике поле. Тому хостели можна завчасно не бронювати, за місце на пляжі не переживати, підводні маски й акваланг з собою не брати.

Хвилини чотири ми таки померзли у воді, швидко висохли й пішли гуляти “курортною місцевістю”. Про її курортність, правда, свідчили тільки надувні дитячі круги, що продавалися на вулиці. Навіть “похлава, кукурудза, чебуреки!” ніхто не кричав.

Ночували ми в лісі. Одразу на пагорбі біля пляжу. Намету ми не брали, тому спали під відкритим небом. Сосни створювали тінь, і

Ранок біля Балтійського моря. Фото автора

вночі було трохи прохолодно, зате зранку відкриваєш очі – і море. Здалеку цілком гарне.

Ще один день ми провели на Балтійському морі, але вже в іншому місці. Здавалося, більш курортному, бо там вже кричали “кукурудза й морозиво!” Хорошого місця переночувати на свіжому повітрі ми не знайшли, тому поселилися в хостел.

Купатися – не купалися, але погуляли по пірсу із задоволенням, а ще з кукурузою й морозивом.

Тепер поради. У Польщі краще їхати відпочивати на Мазури, дві тисячі прекрасних озер, які чарують своєю природою. Але, якщо ви вже приїхали на польське Балтійське море, то що цікавого можна робити, щоб не сильно засмутитися:

  • пробувати на всі смаки “свидерки” – продовгувате морозиво з різними наповнювачами;
  • кататися на велосипеді, бо дороги для цього прокладені;
  • дивитися на кораблі, які приходять і відходять, на Балтійському узбережжі майже в кожному місті є порти.

Ну і все. Тож обережніше з польським морем.

Ще п’ять годин – і ми у Варшаві. Як правило, після довгої їзди на мотоциклі ходжу, як коник, тому на роботу цього дня я вже не пішла. От Вадим завжди нормально ходить. Звик бідолаха.

Спакував речі й гайнув до Львова. Мотобайк – це свобода…