Have a nice trip, have a nice life/ Автор: Ольга Осадча


«Так у світі повелося…» що я люблю всілякі спонтанні речі. І ота фраза, що «легкая придурковатость делает человека практически неуязвимым» — це про мене. І на привелике моє щастя у мене є така ж як і я Маруся. В чому ж тут щастя? — можете спитати ви. А у вас багато людей, які на телефонний дзвінок десь під ніч з пропозицією поїхати «поки не знаю як і куди; по-ходу діла розберемось» відповідають: «О котрій зустрічаємось? І де»?
У тому ж то і річ.
Проїхали ми багацько і побачили не мало. Але треба ж написати про якесь конкретне місце. Тому зупинюсь на урочищі Червоне, що на Тернопіллі.

Фото автора

Почалось все з того, що під Рівним нас захостила дівчина, що вчиться в Тернополі. Ви б бачили з яким захватом вона розказувала про те урочище. І зрозуміло, що нам теж закортіло побачити його красу.
Як турист, відповідальний в нашій команді за «красіві» місця, я одразу все погуглила і зрозуміла, що про Червоногородський замок я вже чула/читала. І якщо я зможу викреслити ще й його зі своєї книжечки про фортеці і замки України (а я там викреслюю всі пам’ятки, які вже відвідала) це, безумовно, буде великий і жирний плюс в моїй «туристичній біографії».

Фото автора

Тут варто згадати, вважаю, і про те як ми дібрались до цього місця. Бо захована ця туристична перлина, як мені здалось, досить таки надійно від того, хто не має власного транспорту та не цікавиться розкладом автобусів. Щоб доїхати від Чорткова до ур. Червоне нам довелось тричі (!) стопити авто і ще трохи йти пішки. І якщо чесно — воно того варте. Але про це трішечки згодом.
А зараз порада) Вчіть англійську. Бачили б ви мій вираз обличчя, коли відкривши дверцята авто і спитавши чи не підвезуть нас в сторону Заліщиків я почула:
Sorry. English.
Окей. — подумала я. В англійській я, як говориться в анекдоті, «хоч і слабо, але дую».

— Where are you going? — питаю.
— Chernivtsi.

Нам підходить. Сідаєм.
Говорили ми про все на світі і ніякий мовний бар’єр тут не став на заваді. А наостанок ще й пісень українських заспівали. Нехай, думаєм, людина відчує весь колорит. Щоправда, перед цим, звісно, спитали дозволу.
Урочище Червоне — місце, де живе спокій, велич, краса природи, натхнення і життєдайна енергія. Посеред величезного, створеного природою, амфітеатру височіють руїни замку, що свого часу був однією з найкращих резиденцій правителів Австро-Угорської імперії (Тут варто написати про те як прикро, що такі дивовижні пам’ятки не мають належного фінансування для відбудов, реконструкцій і т. д. Але то вже зовсім інша розмова).
Дивлячись на стрімкі, частково скелясті, блідо-червоного кольору (звідки, власне, і назва) стінки каньйону, захоплюючись красою, яку бачиш навколо, приходить розуміння, що найкращий митець і художник — природа.

Фото автора

І ще це ми не бачили водоспад (а це, між іншим, друга моя слабість після замків і фортець). Тому можете собі тільки уявити мій захват. Найбільший рівнинний водоспад України! Як же тут без «купі-купі»? Кажу:
Маш, треба взяти купальники.
А ви що, купатись забрались?!
Ну так, а що?, — думаю, не можна, напевно.
Та там же така вода холодна! Кілька днів дощ падав!
Тьху. Не знаю де там у вас холодно. Але нам, як кажуть в Чернігові, дівчатам «северной столицы», холодною водою навіть і не пахло. А хоч би й так, то все-рівно б купались. Бо «купі-купі» — то святе. Ще й в такому місці. Не знаю чи правду пишуть про лікувальні властивості тієї води, але те, що вона змиває все погане — то це точно. Перевірили особисто. І однозначно рекомендуєм.
Є місця, звідки не хочеться йти. І якщо ви мрієте таке місце відвідати, то їдьте до «Червоного». Не прогадаєте!
«Якщо тобі скажуть, що тут так само гарно як і на фотографіях в інтернеті — не вір. Тут ще гарніше» © Я
p. s. і таки да, шлях до замку можна скоротити, пішовши «козлячою стежкою», а не дорогою для авто. Хоч Маша мені спочатку і не вірила)