Файне місто Тернопіль й Укрзалізниця
Автор: Яна Опарій
Час на прочитання: 7 хвилин
У категорії: Stories з України

Тернопіль. Фото автора
Купую воду в магазині. Переді мною в черзі афроамериканець:
– Дайте, будь ласка, сир, – старається вимовити українською.
Продавчиня усміхається й іде за сиром. Іноземець кладе десять гривень, жінка віддає сир і бере гроші:
– У Вас не буде двадцять копійок? – питає вона.
Видно, іноземець не очікував зустрічного питання. Стоїть кліпає очима до продавчині, тоді до подруги з косичками. Та йому перекладає:
– Do you have twenty copijk?
– AAA. Yea, of course, – із завзяттям відповідає іноземець і так винувато присмоктує, наче “от, дурний, як я міг забути такі прості слова українською?”
Знайшов у кишені двадцять копійок, віддав продавчині й пішли вони з подругою.
Та всміхається, я усміхаюся, усі в магазині усміхаються.

Головна алея в Тернополі. Фото автора.
Тернопіль – місто інтернаціональне. Іноземці приїжджають сюди навчатися й швидко опановують культуру й мову, а дехто після випуску настільки звикає, що залишається в Україні жити. Скрізь вони говорять українською. Жодного разу не зустріла на вулиці темношкіру людину, яка б не говорила українською. Після Сум, де іноземці вчать, передусім, російську, мені було дивакувато.
Тернопіль – місто балансу. Тут є пам’ятник Степану Бандері, є й Олександру Пушкіну, тут молодь носить одяг як від італійських брендів, так і пошарпані спортивні костюми, тут немає Макдональдсу, але багато пивних барів. А ще Тернопіль – місто рибаків. Ще б пак! По області протікають річки Дністер, Серет, Золота Липа, Коропець, Стрипа, Нічлава, Збруч, поповнюють список озера й ставки.

Пам’ятник Олександру Пушкіну.
Фото автора
Цього разу це, дійсно, була добре організована тусовка мистецької інтелігенції. З’їхалися відомі й менш відомі письменники, музичні гурти, театри, прості сметрні з України й закордону.

Набережна в Тернополі. Фото автора
Серед знайомих мені прізвищ і кого я читала: Сергій Жадан, Катерина Бабкіна, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Махно, Юрій Винничук, Мирослав Дочинець. Презентувалися нові книги, читали вірші, декламували прозу й просто спілкувалися з аудиторією.

Оксана Забужко підписує книги. Фото автора
Три дні цілодобової програми. Мінімум сну. Максимум кави.
Відкрила для себе музичні гурти “Республіка Паліна”, “Krut”, які створили цілком творчу атмосферу своїми мотивами й голосом. Нарешті, побачила, як виглядає моя мрія в дійсності. Солістка одного з гуртів звучала на бандурі в стилі соул і джаз разом з електрогітарами й барабанами. От думаю, якби після дев’яти класів музичної освіти на бандурі продовжила займатися, може б, теж грала так гарно.

Польський перфоменс. Фото автора
Я довго шукала підтексти, намагалася зрозуміти, що ж відбувається на сцені, я гралася в голові с образами, напружувала свої мізки, щоб згадати всі актуальні проблеми сьогодення й не тільки, я старалася провести хоч якісь паралелі, діагоналі чи перпендикуляри. Без сенсу. Під кінець у залі залишилося близько десяти глядачів зі ста.

Вокзал у Тернополі. Чекання на потяг.
Фото автора
“Моя дитина після операції, їй терміново треба зранку бути в Києві! Якщо ви зараз же не посадите нас хоч в якийсь потяг, її хвороба буде на вашій совісті!”
“Жіночко, дзвоніть своєму начальству й будіть його! Хай бере свою машину й везе нас усіх на Київ, або чіпляє ще один вагон до іншого поїзду. Це ваші проблеми, що потяг запізнюється. Ми заплатили шалені гроші за квитки!”
“Чекайте, а в мене ж літак з Києва вранці до Греції. Якщо я запізнюсь, хто буде вирішувати мої проблеми?!”
“Якщо мене не буде на роботі о сьомій ранку, мене звільнять! Розумієте?! Тоді ви мені роботу будете шукати?”
Тільки тієї жіночки, що в Грецію з Києва летіла, не було видно. Їй у житті пощастило більше – вона взяла таксі.