Марафон у Будапешті – майже done

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 7 хвилин

У категорії: Stories з Європи


Сонце смалить в обличчя так, що доводиться бігти майже з закритими очима. Здається, навіть мої печінка й шлунок встигли засмагнути й обгоріти. Коліна такими червоними не були в пік літнього сезону, як оце зараз в середині жовтня. Ще тільки 16-ий кілометр, а вже вистачить легенько торкнутися комусь мого ліктя – і я поплила граціозно на асфальт, і дистанція була б завершена.

О, бананчики! Біжу без гелю, тому на кожному пункті хапаю стаканчик ізотонику й 1/4 банана.

Було б краще, аби волонтери всім учасникам ті банани в рота розкидували, бо зупинятися, щоб його вхватити – не варіант. Тоді тіло ні в якому разі не змусиш знову бігти. “Е, каже, дурних немає, сама біжи, я все! Ліміт сил вичерпано”.

О, кульки, червоні й зелені, зелені й червоні! Ні, я не сходжу з розуму. Просто треба про щось думати на 20-ому кілометрі. Уже все своє майбутнє обдумала. І, здається, майбутнє найближчих родичів. Як тільки думки закінчуються, а тексти пісень вже не сприймаються, всьо, все пропало! Тихенько підкошуються ноги й красиві мости починають плити.

А ще десь тут фотографи ховаються, потім надішлють на пошту тебе прекрасну в дивних позах з червоним обличчям. Я вас, хитрих, знаю, не перший раз маю справу.

О, 21 кілометр подолано! Тут міг би бути фініш, якби організатори зробили реєстрацію на півмарафон. А так – ще 9 кілометрів. Всього-на-всього. Чого я ною? Он люди у війну скільки ходили й бігали! А тут всього 30 нещасних кілометрів.

Якраз час, щоб місто подивитися. Маршрут прокладений ідеально, усі найкрасивіші пам’ятки по дорозі. Рівненько бігти, без жодних підйомів. А ось уже й скупчення людей з кричалками, оплесками й плакатами. Ура! Фініш! Піднатужилася! І прибігла з часом 2 години 52 хвилини.

Отак, тиждень тому я провела вихідні в Будапешті – європейській столиці бігу. І тепер я розумію, чому це так.

Зранку – побігати, а ввечері – кораблики

Номер учасника і адреса блогу на пузі. Фото автора

П’ять років тому я знайомилася з Будапештом на двоповерховому лайнері, пропливаючи під усіма мостами (найбільших їх вісім, здається). Тоді він видався неосяжним. Цієї осені знайомство зі столицею Угорщини продовжилося, тільки вже в кросівках, і без корабликів. І тепер він мені здається ще більш неосяжнішим.

До забігу “32nd SPAR Budapest Marathon” я почала готуватися за два місяці. Зареєструвалася, що коштувало мені 55 євро, і отримала номер учасника – 11814. Почитала, що можна побачити в Будапешті ще, подивилася курс фунтиків, точніше, форінтів. Одне з тих слів, яке ніяк не йде до голови, скільки б не повторювала його на ніч. От бувають же такі слова, як “форінти”. Правда?

Купила шкарпетки салатові, бо знала, що футболки для “тридцятників” будуть саме такого кольору (“тридцятниками” я називаю тих, що біжать 30 кілометрів). Запросила з собою сестру й її хлопця, які теж зареєструвалися на забіг. Купили ми квитки й поїхали.

І от, що я пораджу тим, хто вперше бере участь у забігах закордоном.

Старт SPAR Budapest Marathon. Фото автора

  • Реєструватися якомога раніше, запівроку, наприклад. Це дешевше. Це мотивує більше тренуватися. Це гріє душу думками про подорож.
  • Квитки на літак брати завчасно, бо потім доведеться блаблакаром добиратися з трьома пересадками. Якщо завжди маєте багато грошей, тоді пропустіть цю пораду, та навіть дорогі квитки можна не встигнути купити, оскільки на відомі марафони їдуть з усього світу. У цьому році в Будапешті бігло близько 40 тисяч людей.
  • Дізнатися деталі заходу. Хоч процедура в європейських країнах подібна на всіх забігах, але відмінності таки є. Наприклад, для 32ого SPAR марафону не потрібна була медична довідка від лікаря. Підозрюю, що марафонівці теж бігли без неї.
  • Ознайомитися з маршрутом завчасно.
  • Правильно харчуватися під час підготовки й за день до забігу (більше білкової, менше – вуглеводної їжі). В інтернеті про це купа інформації.
  • Тренуватися кожного дня.
  • Має бути зручне й перевірене взуття. Як на мене, це найголовніше з усього оснащення. Кросівки мають полегшувати біг й нести до фінішу.
  • За день до забігу дуже не напружуватися фізично. Багато ходити, гуляти, не перевантажувати шлунок. Виспатися. Узяти найнеобхідніше й прийти на старт.

Прибігли. Фото Віталія

У мене є дурнувата звичка – приходити першою на старт. Пишуть в інструкції “бажано прийти за дві години до початку забігу”, я й приходжу, тоді як інші учасники собі висипаються і за півгодини приходять.

Та якщо це перший забіг закордоном, раджу таки прийти за дві години, щоб замість  десяти не бігти сорок два кілометри. Як це зробила моя сестра з хлопцем.

Лайфхак від молодшої Опарій

Хочеш показати хороший результат на своїй дистанції – біжи з тими, хто сильніший. Простіше кажчучи – прийди раніше, щоб дізнатися, де стартуєш, розім’ятися й здати свої речі. З усього цього зробити тільки останнє і стартувати не там, де треба.

Ксюха зареєструвалася з хлопцем на десять кілометрів. Відповідно організатори подарували їм червоні футболки. Марафонівці бігли в білих футболках, 30-ники – в салатових. Оскільки, ми бігли на різні дистанції, старти були теж в різних місцях.

“Біжу, – розказує Оксана мені після забігу, – і розумію, що всі навколо біжать в дуже високому темпі, усі мене обганяють. Думаю, нічого собі, тут, мабуть, усі профі. А біжать так, що мимоволі прискорюєшся й стараєшся їх наздогнати”.

Тільки тоді, коли добігли до позначки “10 кілометрів”, Оксана з Віталієм зрозуміли, що це не їх фініш, і бігли вони з марафонівцями не по своєму маршруту. Зате трекер засвідчив кращий результат з усіх попередніх тренувань!

Побігли шукати свій фініш. Ще три кілометри – і таки фінішували якраз з тими, що бігли 10 кілометрів.

Фініш. Фото автора

Колись я друкувала в “Блозі на чемоданах” свого листа бажань на 2017 рік. Так, знаю, там один з пунктів марафон до кінця року, але прошу про відстрочку до весни. Воно й не так смалитиме в очі. Буду вдячна за поради, в якому місті чи країні, його пробігти.

А поки що тішуся подоланими 30 кілометрами.

Якщо ви знаєте про наступне, то ви знаєте Будапешт:

  • місто красивіше вночі, ніж вдень;
  • частенько угорці не розуміють англійської, або не хочуть розуміти, ну, як французи, про яких я вже писала;
  • ви можете ввесь час іти прямо, а опинитися в тому місці, з якого виходили, наче якесь замкнене коло;
  • угорська кухня – це величезний вибір м’ясних страв;
  • багато людей вам порадить відвідати в Будапешті паб “Szimpla”. До речі, там ми були разом з сумчанами, яких рідко бачимо в Україні, а тут – будь ласка. Так співпало, що наші хороші знайомі теж були в цей час в Будапешті. Дмитро навіть бачив, як у місті “екскурсійний автобус спустився на воду і рухався собі далі”.

    Екскурсійний автобус у Будапешті. Фото Дмитра Тіщенка

  • місто всіяне бездомними, сплять прямо на узбіччі проїжджих частин, у переходах, скверах;
  • якщо я думала, що англійська важка мова, то мені легше, бо тепер я точно знаю, що угорська ще важча. Утричі. Думаю, вони її спеціально таку придумали, щоб ніхто не міг вивчити й до них переїхати. Як вам це слово – köszönöm? А я вам таким чином щойно подякувала, дороге панство. За те, що дочитали аж сюди й пробігли разом зі мною ці спогади.

Дорога з Будапешту додому була довгою, близько доби. З двома пересадками. У Мукачево й Львові. Єдине, про що шкодую, треба було, коли бігла, номер з адресою блогу на спині вішати, а не на пузі. Хто ж сідницями читає?! От же ж.