Брутальний і спокусливий Амстердам

Автор: Яна Опарій

Час на прочитання: 6 хвилин

У категорії: Stories з Європи


В Італії прийнято їсти піцу й пишні сири, у Грузії – пити червоне вино, а в Амстердамі – курити марихуану. Усе логічно.

В Амстердам їхали ми з мамою туристичним автобусом. Місця були незручні й давило в ноги, коли хтось спереду вирішував розкласти сидіння. Найгірше їхалося пасажирам з довгими ногами, от, як тому хлопцю, що сидів за мною. Я спробувала розкласти своє крісло, але він попросив цього не робити, бо йому дуже давило в коліна. “От, холера” – подумала я, бо в мене нестерпно боліла спина і всю ніч я б так не висиділа. Розмову почула мама – і тут почалося.

– Чоловіче, я перепрошую, а моїй дитині всю ніч так сидіти?! Хто Вам винен, що у Вас такі довгі ноги? Ви ж знали, куди їдете!

І так хвилин п’ятнадцять:) Спочатку я ніяковіла, а коли вдалося припинити перепалку, довго усміхалася. Укотре відчула, як люблю свою маму. Я таки трохи розклала крісло, але так, щоб хлопцю було зручно.

Добре, коли мама пильнує тебе в твої п’ять, і в шістнадцять, і в двадцять п’ять років. Подорожувати з такою людиною – неабияке задоволення!

Приїхали. Ранок цікаво падав на Амстердам, ховаючи вузенькі вулиці в тіні. Мабуть, щось знав. Транспорт як такий не ходив, та й людей ще совалося не багато. Зате велосипедів – море. Якесь велонашестя! Цікаво, де ж їх власники?

Парковка велосипедів в Амстердамі.
Фото автора

Від групи ми одразу від’єдналися. Щойно я пообіцяла мамі кращу екскурсію, і ми згубилися. Та виду я не подала. Місто заплутаних вуличок.

Неймовірне відчуття свободи, що не в кожному місті Європи з’являється. А тут прямо – «дайте крила, я злечу!» Помітно, що в сімнадцятому столітті Амстердам був найбагатшим містом у світі, і, що через нього проходили найприбутковіші бізнеси-зв’язки Європи. Пізніше – ініціативу перейняв Лондон, а дух свободи тут так і залишився.

Минули з мамою елітне казіно й вийшли до центральної площі Дам. Усе нелегальне, заборонене, неприйняте нормами суспільства десь на Сході й Центральній Європі, оскаржене християнством, так компактно й невимушено вмістилося на території маленького Амстердаму. Але ж, як естетично вмістилося. Місто брутальності.

Магазин в Амстердамі. Фото автора

Якось я розповідала, що у кожної людини існують запахи життя, так от, виявляється, міста їх теж мають. В Амстердамі марихуаною пахне скрізь: у кав’ярнях, магазинах і просто на вулиці. Заходиш купити печива – будь ласка, ось вам з коноплею. Хочете сирка – ось вам свіжий з травичкою. Відтак, близько чотирьохсот кав’ярень-кофіманів заманюють як туристів, так мешканців міста. Авжеж, кому потрібні ті велосипеди, коли тут у молочному магазині можна на тиждень затусити. Яке ж це має бути безтурботне життя в голландців, якщо марихуана в них легалізована з 1976 року. Місто без правил і законів.

Не хочеш купувати марихуану, купуй тюльпани. Ринок ними забитий. Хоч різноманітність голландських тюльпанів і славиться в усьому світі, та попит на них невеликий. Мабуть, туристи бояться їх додому не довезти. Місто вічної весни.

До музею Вінсента ван Гога ми не потрапили, бо треба було вистояти чергу близько чотирьох годин, якщо не більше. Поки шукали, де пообідати, помітили натовп людей. Спало на думку, що вони обступили відчинений люк каналізації й спостерігають, як поживає бідолаха, який туди впав. А ні, це лише «I love Amsterdam».
Я не планувала тут жодних фото, та з’явилося неймовірне бажання проексперементувати, чи все таки дістануся тих літер крізь товпу. Крім того, треба було допомогти вибратися тим, хто вже сфотографувався, але застряг у товпі. Вони ж, мабуть, ще десь хотіли б сфотографуватися, а тут таке.
Дісталася! Не втрималася, аби не продемонструвати фотозамальовку “Знайдіть Яну на цих фото”.

Прогулянка в Амстердамі. Фото автора

Той мужик в спідниці мені ледь на голову не впав. Бачте, чого може коштувати, коли робити, як усі.
Недалеко від цього дійства хлопці заробляли гроші танцями.

Танцювати ми не стали, бо більше хотілося їсти. Дрімаючи над чашкою чаю, випадково помітила англійською оголошення: «Прогулянка на катері по каналам Амстердама – десять євро».
Мамі ідея сподобалася.

Ми зайняли найзручніші місця на палубі, що маму робило ще щасливішою, і чекали відправлення. В Амстердамі цікава система спланованих каналів. Під час прогулянки на катері можна побачити все місто ззовні й зсередини. Тому, власне, Амстердам називають “Північною Венецією”. Місто неземних маршрутів.

Прогулянка на катері тривала півгодини, та найцікавіше, як на мене, чекало на пристані. Коли ми з мамою зійшли на берег, нас почали гукати до себе хлопці за столиком. Один з них, у жіночій сукні, запрошував зіграти з ними в покер.

Трансвестит в Амстердамі. Фото автора

– Аби ж вміла, хлопці! – кажу. – Обов’язково б зіграла, а так, соррі.

До речі, не обманула. З трансвеститом не часто випадає можливість у покер пограти.

– А, може, мама хоче? – чоловік-жінка наполягав на своєму.

Люди почали озиратися то на трансвестита, то на нас, а хлопці за столом махали руками, мовляв, «камон». Ми проігнорували й почали рухатися в сторону дороги, але цей чудак не давав проходу. “Хоч би сукню попрасував!” – подумалося.
Мама дивилась і не розуміючи, що відбувається, гарно усміхалася. Усмішка їй личить.
Дивно, невже ті сорок з чимось людей, що виходили з нашого катера, були менш примітні? Чому саме нам випав шанс зіграти в покер? Або ж ми схожі на людей, які грають в покер, або ж на трансвеститів. Чи є інші варіанти?

– Мамо, в покер будемо грати? – питаюся.
– Ні. Який там покер?

Ні, значить, ні. Слово дами – закон.
І полетіли до автобусу, який на нас давно чекав.

Знову заблукали й вийшли на вулицю червоних ліхтарів. Мама трохи не очікувала й розгубилася, але можна зрозуміти. Не встигли переварити трансвеститів і легалізовані наркотики, а тут ще й дівчата на вітринах забули вдягнутися.
Хоч подорож вдалася, та все таки погана була ідея з Амстердаму почати знайомство мами з Європою.
І, без чого не закінчується жодна розповідь на моїх уроках англійської, конклюжен: хочете налякати батьків Європою, повезіть їх в Амстердам.